Пробудження нації

ПРОБУДЖЕННЯ НАЦІЇ

Лютнева революція в Росії та падіння самодержавства спричинили бурхливе піднесення українського національно-визвольного руху. Після 200 років бездержавності й утисків українці на території колишньої імперії Романових стали домагатися національно-культурних прав і автономії. Відбуваються численні мітинги й маніфестації, де ухвалюють відозви та резолюції, відновлюють роботу культурно-освітні заклади та громадські організації. Так починалася Українська революція 1917–1921 років.

Уже в перші її дні відозвою «До українського громадянства, студентства, робітництва й українських офіцерів» заявив про себе Тимчасовий український революційний комітет  Петрограда. 25 березня 1917-го з нагоди Шевченківського свята там відбулася 25-тисячна маніфестація українців. Її учасники, переважно вояки та студенти, вийшли під революційними й національними синьо-жовтими прапорами. Вимоги перед Тимчасовим урядом озвучували також українські організації Москви: автономія України, запровадження української мови у школах, адміністрації й суді.

Епіцентром українського національного життя став Київ. Тут 17 березня 1917 року представники партій і громадських організацій створили Українську Центральну Раду. На початках – як громадську організацію. Згодом вона стане керівним органом українського руху та парламентом УНР. У місті відбуваються десятки зборів, з’їздів, мітингів і маніфестацій. Зокрема, у масштабному «Святі Свободи» 29 березня взяли участь, як свідчать тогочасні газети, майже 200 тис. осіб. У ті дні знесли пам’ятник царському прем’єр-міністру Петру Столипіну на Думській площі (нині - майдан Незалежності). З ініціативи Центральної Ради 1 квітня у Києві пройшла 100-тисячна українська національна маніфестація. Це стало переломним моментом: російська революційна демократія мусила переглянути ставлення до українського питання. За висловом Михайла Грушевського, ця маніфестація засвідчила, що «українство – се не фікція в головах гуртка романтиків чи маніяків-інтелігентів, а жива сила» над масами, яка «їх рушає й підіймає». У березні 1917-го революційна стихія охопила більшість міст України. Багатолюдні мітинги й маніфестації прокотилися Харковом, Полтавою, Миколаєвом, Одесою.

«Великими ріками й малими струмочками з 10-ї ранку текли люди з усіх кінців великої столиці України до головного пункту – Володимирського собору, де вище київське духовенство, тепер з власної ініціативи, правило панахиду по Шевченкові. А перед собором стояло українське військо під козацьким прапором, маяли численні знамена й прапори організованого по групах українства (робітники, чиновники, шкільна молодь з учителями, селяни і інш.), жваво йшла продаж першого числа «Вістей з Центральної Української ради», розходились по руках друковані українські пісні, брошури, відозви. Пакунки сих останніх дощем падали з балконів і дахів будинків».

Газета «Вісти з Української Центральної Ради» про українську національну маніфестацію 1 квітня 1917 р.