фото:15
Упродовж 1917–1921 років українці утворили декілька форм державності, що змінювали або ж продовжували одна одну. Представники українських політичних партій і громадських організацій заснували в Києві Українську Центральну Раду. Її головою заочно обрали історика Михайла Грушевського. Він у той час був на засланні в Москві. На Всеукраїнському національному конгресі 19–21 квітня 1917 року в будинку Купецького зібрання (теперішня Національна філармонія) Центральна Рада здобула легітимність і право говорити від імені всього українського народу.
За неповні шість місяців вона з громадської організації перетворилася на представницький орган українського руху і врешті – на парламент УНР. За цей час пройшла еволюцію від вимог автономії й федералізму до самостійності України, що відображено в її універсалах. Останній, IV Універсал, 22 січня 1918 року проголосив незалежність України.
Центральна Рада ухвалила низку важливих законів для налагодження життя держави – про громадянство, грошову одиницю, армію, державний прапор і герб, про землю, 8-годинний робочий день. Створено систему вищих органів влади УНР: парламент – Українська Центральна Рада з Малою Радою, що діяла між її пленарними засіданнями, уряд – спершу Генеральний Секретаріат, а потім Рада Народних Міністрів, із генеральними секретарствами й міністерствами. Постали Український державний банк, Генеральний суд, Українська телеграфна агенція. Встановлено перші дипломатичні відносини з іншими державами. УНР стала суб'єктом міжнародного права.
«Центральна Рада повинна бути центром українського політичного життя, вона повинна довершити організацію краю, освідомлювати найширші маси України в політичних завданнях, що тим самим є і освідомленням національним»
Михайло Грушевський, 21 квітня 1917 р.
«Закладено було Центральну Раду по зразку російських "комітетів об'єднаних громадських організацій", з тою тільки різницею, що Рада мала бути не міським чи губерніяльним центром, а всеукраїнським. Через це до складу Ради спочатку ввійшли делегати міських київських українських культурно-просвітніх, громадських і політичних установ, а також і тих всеукраїнських установ, які мали свої центральні осередки у Києві (представники політичних партій, кооперації, духовенства, вчителів, студентів, вояків). Якогось певного, заздалегідь виробленого плану діяльності Центральна Рада на початку свого існування не мала. Так само не був усталений і її склад. І це вийшло потім якраз на добре. Склад Ради, її завдання і методи роботи еволюціонували без великих внутрішніх перешкод разом з розвитком української революції»
Павло Христюк. Замітки й матеріяли до історії української революції. 1921 р.