logo
Про проект
Важливі події
Діячі
Фотоісторія
Документи
Матеріали
Медіагалерея
Місця пам'яті
  • Головна
  • Фотоісторія
  • Національні меншини

Національні меншини

фото:15

Перехід 2-го Польського корпусу територією України. Район Канева, квітень 1918 р.
Список кандидатів до Установчих зборів від Єврейської соціал-демократичної партії (Поалей-Ціон), яка за ініціативою Соломона Ґольдельмана першою з неукраїнських партій визнала Українську Центральну Раду
Мітинг солдатів 3-ї російської армії на Західному фронті. Білорусія, осінь 1917 р. Серед прапорів - український із гаслом: “Хай живе Вільна Україна” та єврейський - “В єдності - сила”
Єврейські вулиці міста Львова. 1918 р.
Синагога “Бейт Хасідім” на розі вулиць Лазенної та Божничей у Львові, спалена поляками на помсту євреям, які, на їхню думку, під час листопадових боїв 1918 р. активно допомагали українцям. 1918 р.
Банкнота УНР номіналом 100 карбованців із надписами українською, російською, польською та єврейською мовами. Реверс. Випущена в обіг у січні 1918 р., в народі - «жидівські гроші»
Соломон Ґольдельман - заступник міністра торгівлі і промисловості й міністра праці в урядах Володимира Чехівського та Ісаака Мазепи. За його пропозицією Директорія 10 грудня 1918 р. прийняла постанову про відновлення національно-персональної автономії для національних меншин. Фото пізнішого часу
Книга Соломона Ґольдельмана «Листи жидівського соціял-демократа про Україну. Матеріали до історії українсько-жидівських відносин за часів революції». Відень, 1921 р.
Єврейська делегація зустрічає Головного отамана Симона Петлюру в Жмеринці. Серпень 1919 р.
Зустріч Симона Петлюри на залізничному вокзалі у Фастові після звільнення міста від більшовиків. 29 серпня 1919 р. Серед зустрічаючих - єврейська делегація.  В центральній частині фото видно балдахін, який традиційно використовують у тих рідкісних випадках, коли сувої Тори виносять із синагоги
Старшини 1-го куреня 6-ї бригади Української  Галицької Армії. У першому ряду сидить третій ліворуч Соломон Ляйнберг - колишній командир Жидівського пробоєвого куреня. 17 листопада 1919 р.
Сотник Окремого корпусу кордонної охорони УНР Семен Якерсон. Був двічі поранений в боях за Україну.
Петро Радзінь - полковник, помічник начальника Генштабу Армії УНР, командувач національних збройних сил Латвії з 1924-го по 1928 роки. Фото 1929 р.
Валери Ян Славек – командир польсько-українського добровольчого загону в 1920 році, згодом - прем'єр-мінстр польського уряду, маршал Сейму. Фото 1930-х
Ріхард Ярий (Ріко Яри) - сотник, командир 2-го Херсонського кінного полку Армії УНР, згодом - відомий діяч українського націоналістичного руху


Із початком революції активізувалися національні меншини України. Українські уряди провадили щодо них демократичну політику, намагаючись порозумітися й залучити їх до державного будівництва. Вже в першому українському уряді, що налічував лише вісім Генеральних секретарств, діяло  Генеральне секретарство міжнаціональних справ на чолі з Сергієм Єфремовим. Із нього згодом постали три окремі секретарства – у справах великоруських (Дмитро Одинець), єврейських (Мойсей Зільберфарб) та польських (Мечислав Міцкевич). Після ухвалення II Універсалу 30% мандатів у складі Української Центральної Ради відвели для представників національних меншин. Широкі права їм в УНР гарантував «Закон про національно-персональну автономію», який ухвалили 22 січня 1918 р. В урядах Директорії УНР також діяло міністерство єврейських справ. Відповідно до ухвали Національної Ради, в урядах ЗУНР мали бути запроваджені посади державних секретарів у справах польських, єврейських і німецьких. Одним із найбільш негативних явищ революційної доби стали єврейські погроми. До них вдавалися майже всі військові формування - Червона армія, Біла армія, армія УНР, повстанські отамани, польська армія. Найбільше - білогвардійські війська Антона Денікіна. Абсолютна більшість погромів, які закидають українським національним силам, чинилися некерованими загонами повстанців, що діяли в певному районі і часто змінювали політичну орієнтацію, залежно від потреб моменту. В історичній літературі їх називають «темна маса суспільства». Встановлено, що єврейські погроми сталися у понад 500 населених пунктах України. Внаслідок цього загинули десятки тисяч євреїв. Водночас багато представників національних меншин стали учасниками українського національно-визвольного руху. Зокрема, єврей, сотник Окремого корпусу кордонної охорони УНР Семен Якерсон; білорус, генерал-хорунжий Армії УНР Олександр Пороховщиков, кримський татарин, сотник 6-ї Січової стрілецької дивізії Балатуків Алі-бей і сотні інших. На боці українців воювали й цілі національні підрозділи, зокрема, Жидівський курінь Української Галицької Армії, що налічував близько тисячі осіб, під командуванням поручника Соломона Ляйнберґа, а також польсько-український добровольчий загін під командою Валери Яна Славека.

 

«Ми хочемо вірити, що й представники національних меншостей України відповідно зрозуміють своє становище і підуть, з свого боку, назустріч українським політичним домаганням і тим самим скріплять позицію оборонців прав національних меншостей. Право національних меншостей буде забезпечено. Білорусам, великоросам, полякам, євреям, молдаванам, чехам та іншим народностям України буде надано пропорційне представництво в наших автономних органах, а їх мова буде допущена в зносинах з урядами і органами самоуправління в тих округах, де ці народності становлять повний національний мінімум».

Михайло Грушевський. «Народам України». 1917 р.

Підписка на новини

Контакти

  • Український інститут національної пам’яті
  • Адреса: 01021, м. Київ, вул. Липська, 16
  • Телефон: (044) 290-21-97
  • Е-mail: uinp@memory.gov.ua

Рубрики

  • Про проект
  • Важливі події
  • Діячі
  • Фотоісторія
  • Документи
  • Матеріали
  • Медіагалерея
  • Місця пам'яті
Розробка та підтримка сайту: ТОВ Рансайт