фото:12
Три роки війни і революційне протистояння негативно позначилися на рівні життя населення. Ціни на всі товари зросли в десятки разів. Зокрема, у Києві з липня 1914 р. до жовтня 1918 р. - у 26 разів. Набір із 88 товарів першої необхідності на початку війни коштував 235 крб, а наприкінці – 6314 крб. Влітку 1918 р. пара черевиків у Києві коштувала 100 крб, а двома роками пізніше у Кам’янці - 25 тис. крб. Зарплата не встигала за ростом інфляції. Найбільше потерпали державні службовці й робітники. Протягом чотирьох років революції в обігу були різні гроші, векселі, розписки, купони. Готівки катастрофічно бракувало, що змушувало міста, приміром Житомир або Одесу, друкувати власні гроші. Протягом 1918-1920 р. 69 містечок, половина з яких - на Поділлі й Волині, та понад 80 інституцій, включно із місцевими банками, міськими радами, заводами, друкували власні обмінні знаки. На кінець 1920-го в Україні використовували понад 20 валют, обмінні курси яких постійно змінювалися. Із 1919 р. товари першої необхідності в містах розподіляли за спеціальними картками. В осінньо-зимовий період загострювався дефіцит палива, ціни на вугілля і дрова зростали в рази. Центрами міського життя були базари, де тисячі людей намагалися купити, продати, обміняти. Зважаючи на різкі коливання валют, частина населення надавала перевагу бартеру: селяни обмінювали вирощене на дефіцитні промислові товари. Наприклад, 1918 р. один з учительських кооперативів на Київщині продав селянам 13 найменувань книг тиражем 3500 примірників за 328 кг борошна, 164 кг цукру, 164 кг вівсянки і 5 кг смальцю.
Революція не тільки дарувала свободу, а й створювала вакуум влади, який не вдавалося заповнити жодній із політичних сил. Серед обивателів ширилась непевність, важко було зрозуміти, в чиїх руках влада. Приміром, після зречення Павла Скоропадського Катеринослав (нині – Дніпро) окупували одночасно всі учасники конфлікту: “білі”, німецькі війська, “червоні”, армія Директорії та місцеві загони самооборони. Упродовж революції окремі міста, наприклад, Шепетівка на Хмельниччині, переходили з рук у руки до 20 разів.
Ритм життя міста і села суттєво відрізнявся: населення сіл, віддалених від залізниць та головних шляхів, де часто не було телеграфів, а преса доходила з перебоями, революційні події хвилювали значно менше, ніж столичного обивателя. Частина селян залишалася байдужою до революційних перипетій, продовжуючи вести традиційний уклад життя. Їхній головний і часто єдиний інтерес становила земля. Тому вони готові були підтримати ту владу, яка запропонує найпривабливіший спосіб розв’язання земельного питання.
«20 марта. Киевские улицы очень изменились за последнее время. Они всегда были очень оживлены, а при гетмане на Крещатике нельзя было протолкаться. И публика была гораздо элегантнее. Теперь наоборот, все уменьшается число элегантных и даже опрятно одетых прохожих, особенно мужчин. Большинство ходит в солдатских шинелях или в кожаных куртках и в черных картузах. Многие дамы не носят шляп. Все стараются придать себе «демократический вид»
Уривок із щоденника київської студентки про встановлення в місті радянської влади. 1919 р.