фото:14
Після більшовицької окупації України державні установи УНР змушені були переміститися за кордон. На їх основі 1921 р. у Варшаві утворили Державний Центр УНР в екзилі (у вигнанні). Того ж року він переїхав до польського містечка Тарнов, у 1924 р. – до Парижа, 1926-го повернувся до Варшави, далі знову Франція (1940-1944), Німеччина (1944-1976), доки осів у Філадельфії, США. Державний Центр УНР в екзилі припинив своє існування 1992-го, коли останній Президент ДЦ УНР Микола Плав’юк передав свої повноваження й атрибути державної влади УНР (прапор, державну печатку та президентські клейноди) першому Президенту незалежної України Леоніду Кравчуку. Акт передачі відбувся 22 серпня 1992-го в Маріїнському палаці, резиденції Президента України.
Державний Центр УНР в екзилі мав виконавчу та законодавчу гілки влади. Виконавчу здійснював Головний отаман (до 1944 р.) та Президент УНР, а також Рада Міністрів - уряд. Президентами УНР в екзилі були Симон Петлюра (1921-1926), Андрій Лівицький (1926-1954), Степан Витвицький (1954-1965), Микола Лівицький (1967-1989) та Микола Плав’юк (1989-1992). А законодавчу - Рада Республіки (1921) та Українська Національна Рада (1948-1992). Весь цей час Державний Центр УНР в екзилі зберігав спадкоємність і традицію УНР, неперервність демократичних традицій українського парламентаризму. Очільники ДЦ УНР всіляко наголошували, що у своїй діяльності опираються на IV Універсал УЦР, наступні акти Трудового конгресу України, Директорії УНР та Ради Народних Міністрів УНР.
Серед головних напрямків діяльності ДЦ УНР були налагодження співпраці із західними країнами та міжнародними організаціями, інформування західних країн про УНР та “українське питання”, консолідація та підтримка української еміграції, організація антибільшовицької боротьби, зокрема, донесення до світу правди про злочини радянського тоталітарного режиму - Голодомор 1932-1933-х та політичні репресії в Україні.
«Тяжко вести політику на еміграції. Але нічого не вдієш: коли вся Україна закута в кайдани, коли під большевицьким чоботом усе мусить мовчати, наш обов’язок за неї говорити і підтримувати те гасло, що винесли ми з України, гасло Української Народної Республіки. Це наш обов’язок і ми від нього не відступимо».
Олександр Шульгин. 1931
«Пане Президенте!
Складаю на Ваші руки цей історичний документ, Грамоту, схвалену Українською Національною Радою, і бажаю Вам найкращих успіхів у закріпленні і розбудові незалежної, демократичної, соборної України.
Всьому народові України бажаю, щоб він, як Суверен своєї держави, стояв на сторожі її незалежности і щоб уже ніколи не було потреби, щоб Президент чи Уряд України були змушені діяти у вигнанні, але щоб успішно і на благо українського народу кермували нею в столиці вільної України - Києві!
Щасти Вам Боже! Слава Україні!»
Із виступу Президента УНР в екзилі Миколи Плав´юка на урочистому засіданні Верховної Ради України 22 серпня 1992 р.